Для кожного українця Тарас Шевченко — не просто видатна постать в українській літературі. Унікальний дар поета-пророка став тією, здавалось би, давно загубленою ланкою, що знову зімкнула у ланцюг національної єдності зчужілих і розділених проваллям соціальної, мораль­ної, духовної нерівності селяни­на, робітника, підприємця та інтелігента, православного, греко-католика і атеїста. Звідки ж у простих і зрозумілих на перший погляд віршах та неймовірна сила, що підняла з колін націю, майже асимільовану серед інших народів, і повернула їй волю до свободи? Щоб зрозуміти це, потрібно перш за все переглянути ставлення до Шевченка як до во­йовничого атеїста,— погляд, котрий насаджувався всі роки існування комуністичного режиму на Україні.

Для свого народу Шевченко є таким же Божим Аг­нцем, як Христос для людства. Особистим життям своїм, позбавленим родинних радощів, життям вигнан­ця і мученика, Тарас Шевченко ніби спокутував гріх, що лежав на Україні. Звичайно, не тільки він є жерт­вою, покладеною на вівтар духовного і фізичного виз­волення України — народ наш досі їх приносить. Та ли­ше з приходом Шевченка із його полум'яним словом, наснаженим Святим Письмом і насиченим цитатами і словами з нього, світло осяяло темну і безпросвітну до­рогу, що стелилася перед українським народом.

     Тарас Шевченко - тонкий, проникливий лірик, поет-громадянин, який залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя, відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального українського народу. Для нас він - таїна, над розгадкою якої буде працювати ще не одне покоління, криниця з холодною джерельною водою, яка затамовує духовну спрагу народу. Щоразу, спілкуюсь із нетлінною творчою спадщиною великого сина українського народу, знаходимо щось нове, хвилююче, невідоме досі.

     Історична заслуга митця в тому, що він став основоположником високої гуманістичної традиції української література, нероздільно поєднаної з революційним ділом та істинним патріотизмом. Творчість поета запалювала на боротьбу проти абстрактного "національного гуманізму", спрямованого на виховання національної замкнутості і відчуженості. Саме Кобзар зробив гуманізм одним із найбільших достоїнств української передової національної культури, показав світові глибоку людяність рідного народу. Завдяки життєдайним традиціям Шевченкового гуманізму в українській літературі розквітли такі натхненні співці людського серця, як І.Франко, Панас Мирний, І.Карпенко-Карий, Леся Українка, М.Коцюбинський і В.Стефаник. "Мабуть, нема жодного українського поета, який би не відчував на своєму чолі дотику гарячої долоні Тараса Григоровича", - зазначає М.Рильський. Відбиток геніального творчого духу Шевченка лежить на багатьох творах письменників братніх народів.

    Поезія Т.Шевченка незмірно піднесла духовний світ українського народу, облагородила його національний характер. Якщо весь культурний світ, всі народи визнають мужність, волелюбство, полум'яний патріотизм, глибоку поетичність українського народу, то в цьому велика заслуга генія. "Він, - каже М.Рильський, - осяяв Україну своїм променистим поглядом".